Пам’ять святого апостола і Євангеліста Луки

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

 Величаем тя, святый апостоле Луко и чтим болезни и труды твоя ими же трудился еси во благовестии Христове.

 Сьогодні ми звершуємо пам’ять святого апостола і Євангеліста Луки. Він був апостолом із семидесяти. В ранній юності він отримав хорошу освіту. Освоїв живопис та філософію, був добрим лікарем. По шляху з Єрусалиму в Еммаус в день Воскресіння Христового, Лука разом з Клеопою удостоївся явління Воскресшого Христа, а після дня П’ятидесятниці, сповнившись дарів Святого Духа, проповідував Воскресшого Христа в Антіохії і в Римі, де по проханню віруючих, під керівництвом ап. Петра написав Євангеліє, а також книгу Діянь Святих Апостолів. Своє апостольське служіння св. Лука завершив мученицькою смертю, будучи повішаним на оливковому дереві. Сам апостол своїм високим апостольським служінням зробив великий внесок для розповсюдження віри Христової. Виконуючи заповідь Спасителя: «Шедше, научите вся языцы, крестяще их во Имя Отца и Сина, и Святаго Духа», він, будучи одним із найближчих учнів первоверховного ап. Павла, описав історію розповсюдження віри Христової, а також про створення Церкви Христової серед язичників, із-за чого імені Дієписача.

 Лише уявіть яку віру в Бога мав святий Лука. Майже завжди будучи присутнім біля апостола Павла він розділяв з ним не тільки радість, якої не так вже й багато було в їх служінні, але і скорботи, гоніння і поругання від іудеїв і язичників. Читаючи книгу Діянь, через вест її зміст можна роздивитись великий хрест апостольського служіння, опре ділений Богом для апостолів. І в ній ми бачимо, що святі проповідники горячи ревністю до Христової віри пронесли свій хрест до кінця і унаслідували життя вічне, й привели до спасіння всів увірувавших в Христа і прийнявших святу віру, проповідувану апостолами.

 А тепер давайте поглянемо самі на себе, чи намагаємось ми подражати ревності апостолів, чи ми маємо в собі хоча б найменшу іскру віри Христової, яка зігріває наше серце? Але зазирнувши в глибину самих себе, ми зі скорботою визнаємо, що вже давно ми втратили ревність до віри Христової, що наше серце вже не місце для животворящої благодаті Божої, а що воно стало затверділим та грубим бездушним камінням. Апостол, маючи ревність до проповіді, мав відважність говорити Слово Боже серед невіруючих, та навертати їх до істинної віри, а ми, перебуваючи в цій вірі, іноді вважаємо за непотрібне жити по законах віри, ігноруємо настанови пастирів, недотримуємось постів, встановлених святою Цервою і взагалі аморальне, гріховне життя. Тому давайте постараємось боротись зі своїми гріхами і взираючи на життя св. Луки постараємось подражати його ревності до святої Православної віри. Амінь!

 Козак Олег