Проповідь на Димитрівську поминальну суботу

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

 Свята православна Церква під час кожної Божественної літургії поминає всіх усопших православних християн. Але є ще - особливі дні, в які по церковному уставу предписується поминати усопших. До числа таких днів належить і субота, найближча перед днем пам'яті святого великомученика Димитрія, звідки вона і бере свою назву.

 По якій ж причині в цей день наша Церква поминає усопших православних християн? Димитрівська субота встановлена великим князем Димитрієм Донським. Отримавши знамениту перемогу на Куликовому полі над Мамаєм в 1380 році, Димитрій Іоаннович після повернення із поля бою відвідав Троїце-Сергієву обитель. В Троїцькому монастирі пом'янули православних воїнів, які пали на Куликовому полі, заупокійним богослужінням і загальною трапезою. Із поля бою не повернулись десятки тисяч воїнів. В їх сім'ї прийшла разом із радістю перемоги і гіркота втрати, тому цей день став на Русі по суті Вселенським днем поминання. З часом склалася традиція здійснювати таке поминання кожен рік, коли на Русі по всім містам здійснювали заупокійні богослужіння. В майбутньому в цей день стали поминати не тільки воїнів, які за віру і Батьківщину залишили на полі бою своє життя, але і всіх усопших православних християн.

 На питання деяких людей: «Чи потрібні наші молитви за усопших?», - можна ствердно відповісти: «Так, необхідні тому, що приносять всім померлим дуже велику користь». Після смерті, по вченню Церкви, є дві вічності: або вічне блаженство праведників, або вічні муки грішників. Відомо також, що немає на землі такої людини, яка б пожила і не согрішила. Коли людина помирає, то вона вже нічим не може собі допомогти. Змінити свою участь людина може тільки тоді, коли вона жива, роблячи добрі справи і молячись про своє спасіння до Господа. Саме тому молитва за усопших дуже необхідна і приносить їм велику користь.

 В творіннях святих отців і вчителів Церкви ми знаходим пояснення тому, чому наші молитви можуть бути спасительні для наших усопших родичів.Святий Іоанн Кронштадський пише: «Деякі говорять: для чого поминання імен усопших або живих під час молитви за них? Бог, як Всезнаючий, і сам знає ці імена, знає і потреби кожного». Але ті, хто так говорять забувають або не знають важливості молитви…, забувають, що правосуддя Боже… преклоняється нашою сердечною молитвою… Такі не знають, що і Церква первородних, на небесах написанних, постійно молиться за нас Богу і особливо поминає перед Богом імена тих людей, які моляться їм... А хто не поминає… своїх ближніх в молитві, той сам не буде пом'янутий».

 Святитель Кирил Ієрусалимський пише: «Ми віримо, що превелика буде користь душам, за які возноситься молитва в той час, як предлежить Свята і Страшна Жертва».

 Святитель Сімеон Солунський пише, що немає для усопшого нічого більш корисного як Честна Кров Господня і Пренепорочне Тіло Його. Тому нам не слід нехтувати панихидами. Особливо ж ми повинні поминати усопших в час «Величної Жертви», яка нам і дана для цієї мети.

 Про силу молитв за наших усопших родичів ми можемо судити з наступного життєвого випадку. Одного разу старенька жінка провела на війну свого внука Івана. Довго чекала його, але він не повернувся. Старенька стала молитися, щоб дізнатися, де він. І одного разу вона бачить, як біля її хатинки ідуть багато людей. Всі були сумні, а в кінці ішов хворий, вимучений хлопець. Жінка впізнала в ньому свого внука. Хлопець, підійшовши до старенької, зміг тільки сказати: «Бабко, молись за мене, допоможи мені». Жінка посилила свою молитву, подавала милостиню, за літургію просфорки подавала, свічки ставила, і духовенство просила молитися. Через деякий час старенька знову побачила свого Івана. Він був у білому вбранні, веселий, підійшов до неї і сказав, що вона вимолила його із тієї тяготи, в яку він потрапив за гробом. «Мені тепер добре» - сказав він і вдячно посміхався.

 Тому будемо завжди пам'ятати наших усопших близьких, особливо православних воїнів: молитися за них, подавати милостиню, поминати їх в домашній і церковній молитві, для того, щоб покращити їх участь у загробному житті, взиваючи в єдинстві зі святою Церквою: «Со святыми упокой, Христе, души раб Твоих, идеже несть болезнь, ни печаль, ни воздыхание, но жизнь бесконечная!» Аминь.

 Пишка Андрій