Воскресіння сина наінської вдови

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

  Серед всіляких бід і випробувань, які випадають на долю кожної людини найважчим являється смерть, це розлучення на завжди з рідними нам людьми. І навряд - чи знайдеться людина яка проводячи в вічність когось із рідних стрималась би від сліз. Плачуть гірко і невтішно діти проводячи до могили своїх батьків, плачуть батьки за своїх дітей, але з чим можна порівняти страждання і відчай бідної матері вдови яка хоронить єдиного сина, єдину радість і підтримку в старості. Горю її не мали кордонів і немає слів розказати про це на людській мові, як невтішно плакала бідна вдова із міста Наїна, проводячи до могили свого єдиного сина про що розповідає нам сьогоднішнє читання святого Євангелія (Лк 7, 11-16.).

 Відчай і горе її були дуже великі і ніхто і ніщо не могло її допомогти. З цим невтишним горем і душевним потрясіння зустрічається у воріт міста Спаситель світу Господь Наш Іісус Христос, як повістує нам св. Євангеліст Лука, побачивши її Господь зжалився над нею і сказав її «Не плачь»(Лк 7, 13.). Легко сказати комусь з присутніх «Не плач». А який результат всього цього? Подібна втіха, на словах не принесе абсолютної користі болючому серцю, навпаки дуже часто вона роздратовує його і ще більше викидає в тугу і печаль.

 В таких випадках необхідна реальна допомога-ділом. І з такою допомогою спішить милосердний Господь, дивлячись на велике горе бідної матері. Спаситель рухом руки зупиняє похорону процесію, підходить до тіла бездиханного юнака і владно, щоб всі почули,промовляє до мертвого: «Юначе! Тобі говорю, встань». Багато із учасників процесії засумнівалися в силі сказаних Господом слів, а деякі в душі може бути що й посміялися почувши повеління Спасителя«встань». Но яке було здивування всіх очевидців коли на їх очах юнак піднявся, сів і почав говорити. Ось тут це чудо яке здійснилося на очах у всіх, присутніх обійняв страх і вони почали славити Бога промовляючи: «Великий пророк восстал между нами, и Бог посетил народ Свой»(Лк 7, 13.).

 Тілесна смерть є скорботою для людей, але якщо людина пам’ятає про неї все своє життя, готовиться, живе благочестиво - геть не страшна, так як вона єніщо інше, як тимчасовий сон, який веде людину до життя вічного. Адже велике чудо воскресіння юнака, зроблене Господом, є образом майбутнього воскресіння всіх померлих, ідля укріплення нашої віри і надії на майбутнє воскресіння. Але є інший рід смерті більш страшний для всіх нас - це смерть духовна, моральна. Така смерть є ніщо інше як постійне і свідоме творіння людиною зла. А постійнотворячи гріх, віддаляє від Бога і звичайно від вічного блаженного життя в раю. В таких випадках людина фізично продовжує жити, і дуже часто живе прекрасно, краще оточуючих її,користуючись здоров’ям і іншими матеріальними благами.Морально ж вона поступово помирає, забуваючи, що вона складається не тільки з тіла, але й з безсмертної душі.

  Господь, не бажаючи смерть грішника, дарує людини великий дар. Цей дар є наша віра і сердечне покаяння. Через віру і покаяння ми обновляємося, оживляємося і примиряємося з Богом. Немає числа наших гріхів - немає числа і милосердя Господнього в помилувані нас грішних, щиро приносячи покаяння. «Восстани спящий, и воскресни из мертвых, и осветит тя Христос»(Еф. 5, 14.),призиває нас апостол Павел. І якщо ми, дорогі браття та сестри, залишимо гріховне життя і воскреснемо для нового життя з Христом, то будемо всіма зусиллями берегти цей неоцінений дар Божий. Щиросердечним покаянням, милостинею, будемо підтримувати спілкування наше з благодаттю Божою і усердно молитися Богу «Видя вдовицу зельно плачущую, Господи, якоже тогда умилосердився, сына ея на погребение несома воскресил еси: сице и о мне умилосердися, Человеколюбче, и грехами умерщвленную мою душу воскреси». Амінь.

  Георгій Дубець