Проповідь на тему: Дорогоцінність нашої віри

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

 Дорогі браття та сестри!Ми з вами знаходимося у дуже скрутному положенні ,тому що часто на своєму життєвому шляху ми губимося ,не знаючи ,як нам спастися від руйнуючого наше життя гріха. Як і за порушення законів громадянських буває покарання ,так тим паче і за порушення законів духовних ,тому нам іноді буває страшно дивитися у майбутнє ,вперед ,тому що соромно нам ,коли обертаємося назад на вже прожиті нами дні. Наші душі бажають спасіння від цієї хвороби ,яка називається гріх ,бажають повернутися до свого природного стану ,в якому створив людину Господь. Слава Милосердному Богу ,що така можливість є ,тим паче для всіх.Нам потрібно знати:все ,що є необхідним для нашого спасіння ,для спасіння від гріха ,Господь відкриває нам у Своєму Святому Євангелії. Воно є інструкцією нашого спасіння. Саме тому так важливо його читати і Церква Христова завжди закликає нас до цього. Євангеліє – це книга життя ,яка здатна позбавити нас духовної смерті.

 Усі ми знаємо ,що читається Євангеліє і на богослужінні ,щоб ми якомога частіше чули ті слова ,які перетворювали лінивих грішників – на ревносних християн ,розбійників – на святих ,знедолених від людей – на улюблених дітей Божих. Ось і сьогодні ми з вами ,браття та сестри також чули на богослужінні Святе Євангеліє ,яке розповідає нам про подію,пов'язану з Апостолом Фомою ,якого ще саме через цю подію іноді називають "невіруючим". Але це дійсно був він таким невіруючим ,чи ні?

 У перший день після того,як Христос Воскрес,Його учні Апостоли зібралися в одному домі і закрили за собою двері,тому що боялися іудеїв,розіп'явших їхнього Божественного Вчителя.Були усі,окрім Апостола Фоми.Учням з'явився Господь та втішив їх Своєю присутністю.Коли Фома прийшов,йому розповіли про це, але він не хотів сліпо вірити словам,а бажав сам побачити Христа:"аще не вижу на руку Его язвыгвоздиныя,-каже він,-и вложу перста моего в язвыгвоздиные, и вложу руку мою в ребра Его,не имуверы". Через вісім днів після цього Апостолам знов з'явився Господь, але Фома тепер був з ними. Мир вам-каже Христос,а потім до Фоми:"принеси перст твой семо и виждьруце Мои:и принеси руку твою,и вложи в ребра Моя: и не буди неверен,но верен." І що ж трапилось? Фома воскліцає:"Господь мій і Бог мій!" Подивімося,як він ухватився за Господа,Свого Спасителя. Він увірував, і увірував раз і на все життя. З цією вірою потім він піде проповідувати Христа і прийме за Нього мученицьку смерть. Ось як каже за нього святитель Іоанн Златоуст: "Фома, що був колись слабший за інших апостолів у вірі, зробився по благодаті Божій мужнім, ревносним і невтомимим проповідником Євангелія, так що обійшов за своєю проповідью майже всю Землю, не злякавшись сповіщати слово Боже народам диким".

 Дійсно, блаженний час, коли можно було прийти до Христа ногами, побачити Його очима і навіть доторкнутися до Нього своїми руками. Але що ж робити у наш час, коли це вже фізично неможливо? Господь у лиці Фоми відповідає нам на це так: "Ти повірив, тому що побачив Мене; Блаженні, які не бачили, але увірували". Блаженні - означає щасливі.Як дивно, люди віками шукають того щастя на землі і, не знаходячи, розчаровуються. А воно, як виявляється, дається тим, хто не бачачи Бога очима тілесними, повірив Його словам і увірував в Нього.

 Що є віра? Це впевненість у невидимому, як у видимому. Але ж, скажуть скептики, що це нелогічно вірити в те, чого не бачиш. Дійсно, це важко для нашого розуму. Але святий Ігнатій Бренчанінов пише, що: "віра приймає і незбагненне для розуму і (навіть) суперечить розуму ". Людина каже: не побачу – не повірю, Господь каже: не повіриш – не побачиш. Але ж, як нам повірити в невидимого Бога, щоб по словам Христа бути блаженними, щасливими?

 В першу чергу запам'ятаємо одну річ: віра – неземна. Вона виходить за рамки природніх законів існуючого світу. Це віра у воскресіння мертвих, непорочне зачаття Христа Спасителя від Діви Марії, Його Боговоплощення і навіть саме життя вічне – все те, що неможливо пояснити звичним ходом речей. Але для Бога, створившогоВсесвіт з нічого, чи є щось неможливе? Віра для розума теж саме, що й телескоп для ока: з його допомогою око бачить те, що не може бачити саме по собі.

 Так, браття та сестри, слова ці звучать і добре і гарно, але ж чому ми не бачимо у своєму житті та у собі самих якісь конкретні зміни, які б дала нам віра? Чи можемо ми сказати, що щасливі, тому що Православні, чи все ж таки наше серце не покидає гнітюча смута? Запитаємо себе: а справді я вірю в Христа, чи ходжу до храму, тому що так робили мої батьки, тому що так навчили? Проводжу я духовне життя дома, на роботі, усюди, де б не був, чи переступаючи поріг храму, духовне життя на цьому закінчується, якщо взагалі починалось?..

 Причина в тому, браття і сестри, що ми часто піддаємося сумнівам у Христовій вірі. Багато говорити не треба, щоб зрозуміти, як це небезпечно для нас. Згадаємо Мойсея, одного з найвеличніших пророків Старого Заповіту. Він був вірний Богу, але ось, що з ним трапилось. Одного разу, коли його люди у пустелі почали роптати на спрагу, він просив у Бога дати їм води, але сам в собі подумав: "як може Бог дати воду в пустелі?". Господь все ж таки дав їм цю воду, яка пробилася джерелом прямо зі скелі, але сказав Мойсею, що за свій сумнім він тільки побачить, але не ввійде в Землю Обітовану, до якої Ізраїльський народ йшов 40 років. Так і трапилось.

 Згадаємо також апостола Петра, який будучи на судні у відкритому морі, побачив, як Господь іде по воді. Він одразу захотів теж прийти ногами до Господа і Господь йому дозволив. Апостол зробив декілька кроків, але подивившись униз, побачив, щоб під ним дуже глибока вода, і він злякався, засумнівався і почав тонути. Господь подав йому руку, врятував апостола і сказав: "маловірний, чому ти засумнівався?".

 Браття і сестри, якщо ми будемо піддаватися сумнівам у вірі, ми з вами просто втонемо у цьому життєвому морі, так і не досягнувши обітованої нам Землі – Царства Небесного.

 Думаю, немає тут людей, які б не чули слів Євангелія: "віра без діл є мертвою". А мертва віра не здатна дати життя вічного, не здатна змінити наше теперішнє життя і зробити нас щасливими. І ось, щоб віра почала оживляти наше життя вже сьогодні, її теж потрібно оживити ділами віри: милосердям, молитвою, прощенням тих, хто трапляється нам на нашому життєвому шляху. Якщо ми хочемо, щоб віра змінила наше життя, її потрібно зробити невідокремленою частиною цього життя. Також святі отці казали, що коли ми молимось, ми розмовляємо з Богом, а коли читаємо Євангеліє – Бог розмовляє в нами. І задуємось тепер, як можна не вірити в Того, з Ким розмовляєш, в Того, Хто розмовляє з тобою?

 Віра. Що дала вона нам, людям? Вона дала нам культуру, дала нам традиції, вона дала нам зрозуміти, навіщо ми тут, у цьому світі. Віра дала нам спасительніТаїнства і обряди, вона воздвигла сонми святих, які моляться за нас Владиці світу. Сотні храмів і монастирів, де приноситься Безкровна Жертва, освячуюча нас і землю, на якій ми живемо. Велика кількість шкіл та училищ, де діти виховуються в благочесті та мудрості. Віра ввійшла в серце людини і освятила її. Вона дала християнам такий стан душі, що не дивлячись на гоніння, які є в наш час для Церкви Христової, вони з Апостолом Павлом можуть сказати такі слова : "злословлять нас, благословляємо; гонять нас,ми терпимо ; хулять нас, ми молимо". Це неземна логіка, неземний стан, це стан небесний. Це є справжня любов, справжня віра, це є справжні християни.

 Браття і сестри, "нескривдженому розуму і серцю не треба доказувати, що є Бог. Він знає це безпосередньо та впевнений у цьому глибше, ніж можуть доказати усі докази". Це слова святителя Феофана Затворника. А письменник і поет Олександр Сергійович Пушкін сказав глибокі та прекрасні слова: "якщо я вірю в Бога, а Його немає, я нічого не втрачаю; але якщо я не вірю в Нього, а Він є, я втрачаю все". Страшні слова, але немає нам чого боятися, тому що маємо віру живу, віру істину, і благодаримо Бога за те, що він дав нам щастя жити у цій святій вірі. А молитвами святого апостола Фоми, будемо укріплятися в ній і своїм життям прославляти Бога. Амінь.

Супрунюк Анатолій