Проповідь на тему: «Обов'язки батьків!»

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

 Сьогодні ми з вами, « возлюблені во Хресті» браття та сестри чули такі слова Св. Писання: « Азъ есмь Пастырь добрый, Пастырь добрый душу свою полагаетъ за овцы…»

 З цих Євангельських слів ми можемо зрозуміти, яка важлива роль пастирства. Це душу свою положить за «овца своя», та не всі ми з вами браття та сестри знаємо про те, що пастирем являється не тільки священик..! Ще обов'язки пастирства несемо ми з вами батьки по відношеню до своїх дітей, тому що по словах ап. Павла ми з вами являємося «соработникамы у Бога» . а сімя по словам Св. Отців є «малою Церквою», то ми з вами являємося в цій церкві пастирями, а діти наші є малим стадом, а так як ми знаємо що в стаді бігають вівці, то давайте браття та сестри розглянемо чому Господь в притчі в приклад приводить саме вівцю…

 Чесно кажучи вівці не дуже розумні тварини і дуже багато чого їм не під силу, вони лякливі і зовсім не вміють себе захищати, в них дуже поганий зір – очі фокусуються на відстані 3 см. Від носа. Щоб добре бачити траву, через близькорукість вони не можуть самі вибирати собі направлення для руху і легко можуть впасти в яму, або збитись з дороги

 Але є в них один великий плюс… Вони мають дуже хороший слух, і знають голос того хто про них піклується.

 Звичайно ми з вами браття та сестри розуміємо, що в притчі йдеться не про фізичні властивості, а про духовні!

 Що ж буде тоді, коли ми з вами браття та сестри будемо кричати та бити наших з вами овець… наших дітей, намагаючись їх чомусь навчити, то вони наші словесні вівці зіб'ються у кучу і не будуть знати що робити… За звичай це стається по тій причині, що ми з вами браття та сестри самі не являємося слухняними вівцями Спасителя Нашого Господа Іісуса Христа по словам якого: - « слипецъ слепца водити не может…» , тому що разом в яму впадуть!!!

 І коли ми з вами браття та сестри це освідомимо і почнемо жити по євангельськи виконувати заповіді, каятися в своїх гріхах і молитися, то наші словесні вівці – наші діти, почувши наш голос, підуть за нами тому, що істинний пастир, перший зустрічає всі перепони і труднощі дороги, і вибирає такий шлях котрий буде безпечним для його стада..

 І як ми знаємо дуже часто буває так, що коли вівця дуже довго ходить по одній і тій самій стежці, то з часом стадо вже не потребує догляду пастиря, тому що йде за вівцею, яка знає дорогу, так і наші діти, якщо будуть бучити хороший приклад і дорогу якою йдуть її батьки, то при нашій відсутності вони вже не зіб'ються з неї.

 Так прикладом для нас є Св. Павел Тобольський, пам'ять якого сьогодні звершує наша свята Пр. Ц-ва, котрий прибувши в Сибір сильно затужив серцем побачивши такий великий край, забруднений різного роду єресями: розколами та ідолопоклонством. Але не впадаючи у відчай, та випрошуючи у Бога звершити над його паствою милість – молився «Да будет едино стадо и Един Пастирь!». І кочівники з дитячою невимушеною довірливістю відносились до призиву кроткого просвітителя – архіпастиря та з великим бажанням приймали християнську віру…

 Так давайте браття та сестри і ми будемо жити по Євангельськи: виконувати заповіді, каятись і молитись, щоб бути слухняними вівцями Спасителя Нашого Господа Іісуса Христа, і таким чином подавати належний приклад нашим словесним вівцям(нашим дітям)…

 І будете дино стадо, і Един Пастирь. Амінь.

диякон Максим Йоенко