Життя великомучениці Варвари

В ім’я Отця і сина і Святого Духа!

 «Величаем тя Великомученице Варваро и чтим чесная страдания твоя яже за Христа претерпела еси» Святу, нині ублажаємо великомученицю Варвару. Народилася свята Варвара в Грецькому місті Іуліпії в сім’ї знатного і багатого чиновника, язичника Діоскора. Вона жила в той час коли відбувалися жорстокі гоніння на християн від ідолопоклонників. І ось батько бажаючи «зберегти» свою дочку від «неправильного суспільства». Батько посилив її в віддаленій вежі свого будинку з якої відкривався прекрасний краєвид на сусідні міста; на схід і захід сонця, появи на небі місяця, а зірки було видно у всій своїй величі і красі.

 Св. Варвара була віддалена від усіляких розваг і своїх друзів. В досить молодому віці вона стала придивлятися до природи і часто задумуватись над усіма явліннями і змінами які відбувалися в природі. Її допитливий молодий розум все частіше і частіше задавався запитанням: «Хто це такий що створив такий величний і прекрасний світ?». Хоча їй самій в дитинстві говорили: - що весь світ був створений батьківськими богами, яких почитають її батьки. Але Свята невірила цьому тому що вважала:- як можуть зробити або створити таке величне ті, хто сам являється творіррям людських рук? Роздумуючи над цим запитанням вона дійшла до висновку, що Творцем всього може бути лише Вище Существо - яке відрізняється від людини.

 За допомогою запитань і роздумів вона пізнала Істинного Бога, Творця і Вседержителя , Єдиного Премудрого , Всесильного і Всеблагого Промислителя про світ. І дуже швидко її серце відкрилось і запалало такою любов’ю до Господа, що вона вже більше не сприймала ідольського вчення свого батька і відкидала ідолів. Тим самим прославляючи Єдиного розп’ятого Господа Ісуса Христа. Коли батько побачив що його дочка відкидає ідолів і його вчення, тим самим не хоче повертатися до колишнього вчення. Він, розлютившись віддає її на великі муки язичникам. Але великі муки були нестрашні Святій Варварі, тому що цими муками вона лише посрамила, принизила своїх мучителів. В кінці кінців була усічена мечем від руки свого батька. Св. Варвара ввійшла в Небесне Царство на зустріч Христу Спасителю.

 Із життя Св. Варвари ми, дорогі брати і сестри бачимо, що будучи заточеною у великій башні і не чуючи голосу проповідника, а лише споглядаючи на красу природи вона відкрила своє серце перед Богом тим самим пізнавши Єдиного Господа Ісуса Христа. Так само і ми повинні відкрити свої серця перед Богом пам’ятаючи слова Спасителя; «Се стою у двери и стучу. И если кто услышит голос Мой, и отверзит двери, тогда войду к нему и буду вечерять сним и он со мною.» ( Откр. Иоанна 3 .20 ) Ми знамо що Господь, іде до нас і ми знаємо про це! Він стоїть і стукає в двері наших сердець і говорить: «Пустіть мене в храмину ваших сердець. Я заміню вам усіх і буду для вас усім. Я дам вам любов, терпіння,утіху, радість таку яку око не бачило, вухо не чуло і на думку не могло прийти! Пустіть Мене і Я влаштую в серці вашому свято!»

 Але двері наших сердець міцно закриті! так що до них навіть камінь привалений і запечатані безліччю печаток! А із-за дверей чутно лише глухий, немов мертвий голос, відповідаючи Спасителю:- «не стукай даремно! Вже пізно, я і всі мої діти лягли спати, і не до тебе мені. Іди геть!»- говорить перший господар. «Не стукай до мене» - говорить інший господар – «тому що нема в мене місця для тебе в моєму будинку і так без тебе тісно. Подивись скільки людей у мене, який пишний стіл накритий в мене весілля і в нас радість. Всі вдягнуті в пишні одежі, а Ти вдягнутий не так як потрібно, та ще й запізнився. Отож іди геть від мене!» Покинувши цього господаря, Господь іде далі і стукає в інші двері.

 - «Не стукай до мене» - говорить господар. «Не бачиш що я зайнятий, в мене багато роботи в полі. Тому що цього року великий урожай і всі плоди не поміщаються в моїй житниці. А тому потрібно зруйнувати стару і побудувати нову щоб помістився весь урожай! Отож бачиш що я зайнятий і ніколи мені до тебе!» Але Господь не покидає його і говорить « ти в своєму домі п’єш, їси, веселися, а не знаєш що ти скоро розстанешся із своєю душею, в цю ніч що іде!» Але на це відповідає господар –« не хочу я цього чути! Але якщо навіть і заберуть у мене душу в цю ніч, то хоч дві або одну годину вона буде зі мною. Іди геть!» Покинувши і цей дім Господь іде до слідуючих дверей і знову ж стукає. Але і тут також відповідає голос – «не стукай до мене! Що тобі до мене? Я знаю що Ти «жорстокий господар»; ти береш там де не ложив, жнеш там де не сіяв і ось Ти дав мені талант, але я не зміг нічого з ним зробити і він вже давно тяготив мене, а тому я закопав його біля дверей. А тому забирай його і йди геть від дому мого!»

 Покинувши цього господаря Спаситель іде далі і чує Господь гіркий плач. І стукає. А він відповідає – «не стукай до мене тому що я прогуляв усі багатства свого батька, я був багатий а зараз бідний, був ситий а зараз голодний що готовий наїстися свинячого корму. Ти говориш зустріти тебе, а де тебе зустріти? Ти говориш мені про мого другого Отця, що Він милостивий, добрий і простить мені все. Він прийме мене до себе як свого люблячого сина. Від цих слів серце моє тріпоче, сокрушається, тому що Ти розбудив його і воно проливає сльози покаяння за свої гріхи. Ти говориш щоб я відкрив тобі двері, але я не можу поки не примирюся із своїм земним батьком, тому що я согрішив перед ним! А зараз двері відкриті заходь до мене і ми будемо вечеряти!» Із цього ми бачимо, що перші господарі які прогнали Господа – це ті люди які не бажають зустрічі з Богом, а для них є головним земний достаток, аніж Блага Небесні. І ось до одного із таких господарів ми можемо віднести і самих себе, зробити над собою маленьку характеристику. Чи не так ми поступаємо коли до нас приходить Бог, коли Він стукає у наші серця, а ми по своїй любові до гріха відкидаємо і проганяємо Його. Багато людей говорить, що ми не бачили і не чули Його стуку. Але як говорить Св. Василій Великий «Служба ето сть голос Божый которий призывает нас ко спасению!» Ось тільки ми по своїй гріховності не чуємо Його і не хочемо відкрити перед Богом свої серця, пролити сльози покаяння як це зробив останній господар,бідняк!

 Але досить уявити собі темну, темну ніч світильники гаснуть так що ніч закриває очі. Всі задрімали і позасинали – тому що тіло немічне. Але здалеку чутно голос «Се жених грядет в полуночи. Выходите зустричаты жениха». Але як ми можемо вийти на цю зустріч, якщо ми невбраній одежі, наші одежі заплямовані різноманітними гріховними пороками, як нам бути, що робити щоб достойно зустріти Бога? На це Св. Євангеліє дає відповідь «Покайтесь ибо приблизилось Царство Небесное».

 А тому у цей піст, благоприятний час ми повинні принести достойні плоди свого покаяння, щоб очистити свої брачні «одежі» і достойно зустріти Бога і впустити Його в своє серце. При цьому пам’ятаючи слова Єв. Іоанна: «Се стою у двери и стучу. И если кто услышит голос Мой, и отверзет двери, тогда войду к нему и буду вечерять с ним и он со мною». Амінь.

Воробей Юрій