Новости семинарской жизни

26.10.2016. Преподаватели и студенты семинарии приняли участие в конференции: «Духовное и светское образование»

23.10.2016. В Почаївській семінарії звершили пам'ять Собору Волинським святим

21.10.2016. В Почаевской семинарии состоялась встреча с cхиархимандритом Гавриилом (Бунге)

15.10.2016. На свято Покрови Божої Матері в Почаївській семінарії відслужили святкову літургію

01.10.2016. Лекция на тему: «Новые вызовы информационного общества»

21.09.2016. На свято Різдва Пресвятої Богородиці в семінарії відслужили святкову літургію

10.09.2016. Ректор семинарии принял участие в праздновании памяти преп. Иова в Почаевской Лавре

08.09.2016. В Почаевской семинарии состоялись торжества по случаю 10-летия основания семинарского храма

04.09.2016. Єпископ Серафим звершив ієрейську хіротонію

01.09.2016. В Почаївській духовній семінарії розпочався новий навчальний рік

29.08.2016. В день Успіння Божої Матері в Почаївській семінарії відслужили молебень для дітей

23.08.2016. В Почаївській духовної семінарії проходять вступні іспити

Проповідь у Неділю про блудного сина та Собору вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоустого

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

 Во імя Отця і Сина і Святого Духа! Возлюблені о Господі браття та сестри, сердечно поздоровляю усіх із воскресним днем та святом Собору вселенських учителів і святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоустого! Ці троє святителів є нашими вчителями віри, любові, благочестя та покаяння. Цією неділею починається другий тиждень підготовки до Великого посту, особливо сприятливого часу для молитви, покаяння, плачу над своїми гріхами, боротьби зі своїми страстями та із самим собою. Тому сьогодні Свята Церква і пропонує нам образ істинного покаяння на прикладі притчі про блудного сина. У цій притчі Господь показує, що навіть сама пропаща людина може піднятись і що Бог приймає грішника, що кається, із радістю та батьківською любов'ю. Давайте пригадаємо зміст притчі.

 У одного чоловіка було два сини; і сказав молодший з них батькові: батьку, дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно (Лк. 15:11-12). Тут під образом батька святі отці розуміють Бога-Отця, а двоє синів – це грішники та удавані праведники – книжники та фарисеї. Молодший син, який ймовірно вже досягнув повноліття, але, звичайно, ще недосвідчений і легковажний просить виділити частину батьківського майна, що припадала йому – згідно з Мойсеєвим законом, третю частину. Невдовзі він захотів жити на свободі, по своїй волі, і пішов у далеку країну, де розтратив своє багатство, живучи блудно. Так, людина, наділена від Бога даруваннями духовними та тілесними, відчувши потяг до гріха, починає тяготитися Божественним законом, відкидає життя по волі Божій, віддається беззаконню та в духовному та тілесному розпутстві розтрачує свої дарування.

 Коли ж він усе прожив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати; і пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней; і він радий був насититись ріжками, які їли свині, але ніхто не давав йому (Лк.15:14-16). Під цим жителем у притчі мається на увазі диявол. Коли людина віддаляється від Бога, вона поступає на службу до диявола. А країна, яка так далека від Отця Небесного – це світ страстей. Пасти свиней – це для іудеїв була найбільш принизлива та образлива робота, бо вони вважали свиню нечистою твариною. У притчі під свинями маються на увазі страсті, які людина набула замість чеснот, закладених у ній Самим Богом. Але скільки людина не пасе страсті у своєму серці, вони не насичуються, адже неможливо насититися гріхом.

 Нарешті тяжкі наслідки гріха та зовнішні лиха примушують його опам'ятатись: він починає бачити та розуміти жалюгідність свого становища та шукає вихід із нього.

 Опам'ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надмір хліба, а я вмираю з голоду (Лк.15:17). Дійсно, людська душа, яка не живе в спілкуванні з Богом, помирає від голоду. Померти буквально вона не може, бо душа безсмертна, але коли вона перестає жити духовним життям, то починає служити тілу та його страстям.

 Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче! Согрішив я проти неба і перед тобою і вже недостойний зватись твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх (Лк. 15:18-19). Так молодший син зізнається у своєму гріху, насамперед, перед самим собою, усвідомлює своє не достоїнство та смиряється. За це знову даються для того, щоб звершити покаянний шлях, повернутися до Бога.

 Встав і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг, і, кинувшись йому на шию, цілував його (Лк. 15:20). Так, коли ми ще далеко від Бога – тільки внутрішній настрій в нас змінився, а своє життя ми ще не змінили, Бог, прозираючи нашу внутрішню зміну, наближається до нас подібно до батька із цієї притчі. І не просто наближається, а ніби біжить нам назустріч, стрімко обіймає нас Своєю благодаттю, лобизає Своїми милостями, тому що своїм покаянням ми стали Йому знову милі та дорогі.

 Син же сказав йому: отче! Я согрішив проти неба і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином (Лк. 15:21). І не встиг він сказати заготовлену фразу, що готовий бути і одним із наймитів, як батько перервав його. Батько прийняв свого сина заради того, що той змирився та зрозумів – як і ми, нажаль, - лише з роками розуміємо, що для людини немає людей дорожчих і ближчих, ніж її батьки. Але притча про блудного сина – це лише образ любові Бога до людей. Насправді, Бог любить людину невимірно глибше та більше, ніж батьки - своїх дітей: «Але якщо б і мати розлюбила дитя своє, - говорить Господь, - то Я не розлюблю вас» (Іс.49:15).

 А батько сказав рабам своїм: принесіть кращу одежу і одягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги (Лк. 15:22). Тут праведність Божа – це одежа, в яку ми зодягаємось, приходячи до Бога з покаянням. Перстень, який у давнину був символом влади, – це заручення Духа Святого та печатка сили Його. А взуття на ногах означає готовність проповідувати мир і твердо ходити стезями його.

  І приведіть годоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитись! Бо син мій цей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся. І почали веселитися (Лк. 15:23-24). Радість, що син знайшовся, - це образ того, яка радість буває у Бога, його святих ангелів, коли грішник кається. Повністю забуваються усі гріхи, усі падіння, все, що було зроблене сином по своїй волі, - так буває й з нами: Господь не ставить нам усе це за провину, коли ми щиро каємось. Під телям тут розуміється Євхаристія; це образ Христа, Котрий заклався за наші гріхи, а бенкет – це Божественна літургія.

 А старший син його був у полі; і коли, повертаючись, наблизився до дому, почув співи та радощі; і, покликавши одного із слуг, запитав: що це таке? Він сказав йому: брат твій прийшов; і батько твій заколов годоване теля, бо зустрів його здоровим. Він розгнівався і не хотів увійти. Батько ж його, вийшовши, кликав його (Лк. 15:24-28). Старший син, який гнівався на батька за милосердя до молодшого брата – це живий образ книжників і фарисеїв, які гордились своїм зовнішньо точним виконанням закону, але в душі холодних і безсердечних, які не бажали мати спілкування з митарями та грішниками. Заздрість засліпила старшого брата, і він розгнівався, бо, як йому здавалось, із ним самим повелись несправедливо.

 Але він сказав у відповідь батькові: ось, я стільки років служу тобі і ніколи не переступав заповіді твоєї, але ти ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. А коли ж цей син твій, що змарнував добро твоє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього годоване теля (Лк. 15:29-30). Так заздрість, гнів, гордість засліплюють людину. Замість співчуття братові та батьку, старший брат починає виставляти свої заслуги, брата ж він не бажає навіть називати «братом», а говорить презирливо: «цей син твій». Старший син забув, що він завжди, щодня користується батьківськими благами. Але для нього була важлива не можливість насолоджуватися Божественними благами, а бажання, щоб цей бенкет був влаштований саме для нього.

 Він же сказав йому: сину мій, ти завжди зі мною, і все моє твоє, а з того належить радіти й веселитись, що брат твій цей був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся (Лк. 15:31-32). Гріх – це смерть. Покаяння - це повернення до життя. Святитель Іоанн Златоуст говорить: «Покаяння відкриває людині небо; воно піднімає її до раю, воно перемагає диявола». Давайте проймемося цією істиною, і тоді піст, що наближається, стане для нас часом зцілення душі, і Господь возрадується за нас, грішників, які каються.

 Покаяння походить від грецького слова «метанойа», що буквально означає зміну свого розуму, свого мудрування. Тобто покаяння – це зміна свого настрою, напряму думок, зміна людини в середині себе, зміна свого гріховного життя. Але чи всі ми приносимо істинне покаяння? Часто люди на сповіді розповідають про свої гріхи без будь-якого покаяння, сокрушення та бажання змінитись, а іноді навіть, гордячись своїми гріхами. Інші ж виправдовують себе, роблячи ближніх винуватцями своїх гріхів. І коли ми після такого формального покаяння причащаємось, то не відчуваємо, як вогонь і світло входять у наші серця, тому що не пробудили, не пом'якшили, не очистили душу покаянням. Наше нерозкаяне серце – це двері, закриті перед Господом.

 В історії блудного сина кожен із нас повинен побачити себе, свою долю, свої помилки і разом із тим, можливість повернення. Отож не будемо виправдовуватись та виключати себе із числа блудних синів лише тому, що ми не погрузли в порочних ділах, бо вже усолодження нечистими помислами та хтивістю в серці є перелюб духовний, бо з помислів, якщо ми їх не відганяємо, як із сімені, обов'язково народжуються погані справи.

 В той же час сьогоднішня притча навчає нас істинному покаянню та як ми повинні каятись. На прикладі блудного сина ми бачимо, що передусім потрібно «отямитись», тобто побачити, відчути свої гріхи, сердечно сокрушатись про них, усвідомлювати свою провину перед Богом. Наше покаяння безумовно повинне бути смиренним. Далі нам треба зненавидіти свій гріх, твердо зважитись залишити гріховне життя, щоб більше не повертатись до старих гріхів, і таким чином положити благий початок «життя в Бозі». Нарешті, щоб визволитись від гріховного тягаря ми повинні сповідати свої гріхи перед Богом і пастирем Церкви.

 Отож, будемо завжди пам'ятати слова святителя Іоанна Златоуста, що немає гріха, яким би великим він не був, що перемагає милосердя Боже, якщо в належний час ми приносимо покаяння. А тому, якби ми не согрішили, якими б ворожими принадами не зваблювалися, ніколи не будемо впадати у відчай у милості Божій, але з вірою, упованням та покаянням будемо повертатися до Отця нашого Небесного, знаючи, що милість Його чекає на нас, а любов не забариться вийти нам назустріч і прийняти у Свої Батьківські обійми, омити наші гріховні рани, зцілити хвороби, щоб життя було в нас вічно. Амінь.

монах Амвросій (Садовий)

ДРУГИЕ ПРОПОВЕДИ

Святые отцы о спасении

Когда припадаешь пред Богом в молитве, будь, в помысле твоем, как муравей, как земные гады, как червячок, как лепечущее дитя. Не скажи пред Ним чего-нибудь разумного: младенческим образом мыслей приблизься к Богу.

Преподобный Исаак Сирин