Притча про таланти

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

 Дорогі браття та сестри! Ми сьогодні з вами чули притчу про таланти. Вона є дуже повчальною. Всім потрібно знати її значення і пам’ятати завжди. В ній говориться про рабів, яким господар, коли їхав в далеку сторону, дав свій маєток: одному дав п’ять талантів, другому два, а третьому один – кожному по його силам. Зауважте: ці раби – це ми, прості люди. Цей господар є Господь наш Іісус Христос, Творець наш, який розділяє таланти, вознісся від нас на небо, і сидить праворуч Отця, і знову прийде на землю судити живих і мертвих.

 Під талантами, які в різній кількості даються рабам, розуміються дані нам Богом сили і вміння, як тілесні, так і духовні. Тілесні здібності – це сили тілесні, багатство, розум, пам’ять; і здібності душевні: віра, молитва, любов до ближніх. Господь Іісус Христос повчає нас, щоб всі ми примножили ці таланти ревністю в трудах. Не однакові таланти для кожної людини, але вінці від Бога за добре і корисне їх використання для всіх однакові. Ніхто із нас не повинен розслаблятися в своїх трудах, а тим паче роптати на Бога. Але людина хоче поставити себе вище Бога, хоче доказати рівність в дуже багатьох сферах нашого життя. Але не може людина домагатися рівності. Нерівні пальці на руках - так їх створив Бог, але ця нерівність пальців ніскільки не заважає людині виконувати ручну роботу, як грубу, так і тонку маленьку справу. Це древній людський бунт, який розпочався ще з Адама і Єви, які віддалися сатані, щоб стати рівним з Богом. Ще Каїн убив брата свого Авеля тому, що Бог не однаково прийняв їх жертви. З того часу і до наших дні продовжується війна грішних людей проти нерівності. Хтось скаже, що йому Господь зовсім не дав таланта! Але хіба в нас є щось своє? Хіба не все, що маємо дав нам Господь? Перший талант, який кожна людина отримує – це наше життя.

 Але послухайте далі. Раб, який отримав від господаря п’ять талантів, пішов трудитися і здобув на них ще п’ять талантів. Той, що отримав два таланти, здобув другі два. А той, що отримав один талант, взяв і зарив талант господаря в землю. Все життя він прожив в безпечності: пив, веселився, гуляв, задовольняв своє тіло, збагачувався всіма правдами і неправдами, незважаючи ні на що, тільки, щоб весело жити на землі. Не пам’ятав він ні про молитву, ні про піст, ні про добрі діла, та і забув він, напевно, про страшний суд. Всім зрозуміло, що таланти його зариті в землю. Так таланти наші - це наше серце, наші розумові здібності, не земні багатства, а духовні і не в землі їм лежати, і не на земні тільки справи використовувати, а за допомогою їх нам потрібно навикнути небесним, святим справам, і здобути вічне життя. «Не скрывайте себе сокровища на земле, идеже червь и тля тлит», - сказав Господь (Мф. 6, 19-20).

 І так Господь возхваляє рабів, які отримали п’ять і два таланти, які примножили багатство господаря, але велика ганьба рабу, який отримав один талант і по своїй недбалості і ліності закопав його в землю. Воістину таким людям Господь скаже: «Бросьте его во тьму внешнюю, там будет плач и скрежет зубов». Ця притча нас навчає, що осудится не тільки той, хто творить зло, але і той, хто не творить добра. І як каже апостол Іаков: «Кто разумеет делать добро и не делает, тому грех» (Іак. 4, 17). Сам Господь показує нам приклад для творіння добра. Коли людина робить добрі діла, вона допомагає сама собі, щоб не творити зла. Тому, що ніхто не може відкинути зло, не роблячи при цьому блага, і вберегтися від гріха, не упражняючись в добрі. Ця притча також дає нам змогу зрозуміти, що Господь однаково милостивий до всіх людей.

  Але давайте візьмемо найгірший варіант. Давайте уявимо собі людину, яка є сліпою і глухою, яка все життя так прожила. Хтось із вас запитає: «Який же дар від Бога отримала така людина? І як він може спастися?» І такому чоловіку Господь дав великий дар. Він не бачить людей, але люди бачать його. Він не подає милостині, але пробуджує милість у других людей. Він не може словом нагадати про Бога, але вже сам він є для людей нагадуванням. Він не проповідує словом, але служить доказом проповіді про Бога. Воістину він багатьох може привести до Бога і тим самим себе спасти. Він не переховуються від людей і цього вже вистачає. Тому, що все, що він може показати, це самого себе. Він обраний Богом, нагадування Боже і призив Бога для нас. Він наповнює людські серця страхом і милосердям Божим. А ми з вами маємо очі, вуха і язик, і найчастіше закопуємо свій талант в землю.

 Ця притча про таланти змушує нас з вами задуматися і приступити до рішучих дій і нагадує нам: «Що час проходить дуже швидко, як річка протікає, і дуже скоро наступить кінець». Ніхто не зможе повернутися назад із вічності, щоб взяти те, що він забув тут на землі, і зробити те, що він не зробив. Тому будемо поспішати використовувати дари отримані нами від Бога, для утримання життя вічного. Амінь.

 Сябрук Андрій