Проповідь на тему:«Скорботи в житті людини»
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Сьогоднішня Євангельська історія розповідає нам про подію яка трапилась в часи земного служіння Господа нашого Іісуса Христа. Безтурботно розмістилось серед прекрасної палестинської природи містечко Наїн. Але ж що це? Ці тихі околиці пронизані чиїмось гірким плачем, хтось невтішно проливає сльози. З міських воріт слідує скорботна процесія, на руках носильщиків труна, яка заключила в собі померлого юнака. Бідна вдова, мати померлого гірко плаче, її тяжкі страждання викликали співчуття серед жителів міста і всі вони вийшли провести єдиного сина в останню дорогу. Разом з тим, на зустріч їм йде інша група людей зовсім по іншому настроєна, адже серед них Сам Спаситель Світу.
Невтішно плаче бідна вдова, здавалося, що ніхто і ніщо в світі не зможе втішити або ж хоча б підтримати її, але ось вона чує лагідний, тихий голос – «Не плач». Це Христос зупинився перед горем та скорботою жінки, Його любляче серце наповнилось жалем до неї. Безсумнівно, в душі вдови загорівся вогник надії та втіхи, адже це були не просто слова, а слова Самого Господа. Він втішає її не лише словом, а й вчинком, звертаючись до померлого промовляє: «Юноша! Тебе говорю, восстани!»(Лк. 7:14). Навіть сама смерть не змогла противитись Жизнодавцю, узи ослабли, юнак підвівся і почав говорити. Не відомо, були в його промові слова радості чи здивування, але всі переконались, по одному слову Галілейського праведника людина повернулася до життя. «И отдал Иисус воскресшаго матери его» (Лк. 7:15). Раділа вдячна мати, в піднесенні та здивуванні завмер тисячний натовп і єдиними устами прославив Бога – «Великий пророк восстал меж нами, и Бог посетил народ Свой»(Лк. 7:16)
Життя кожного з нас наповнене скорботами та випробуваннями, так вже вона влаштоване після гріхопадіння. Що ж приводу цього вчить наша Свята Мати Церква? Скорботи – невід`ємна частина нашого земного життя і щаслива та людина яка переносить їх без ропоту та з надією на Бога. Адже вони мають і своє призначення та свою ціль.
Сам Бог попускає нам скорботи, але ми заслуговуємо їх своїми гріхами та пороками, все це стається по справедливості. В той же час «Щедр и милостив Господь,долготерпелив и многомилостив» (Пс. 102:8) і тому визначає міру та тривалість їх, в сило того скільки ми зможемо понести. Хоч випробовує нас проте робить це по Своїй безмежній любові до людини, вчить нас, як батько вчить сина свого(Втор. 8:5) Іноді і наше тіло також вимушене страждати, але і це стається з премудрою ціллю для того щоб вберегти нашу душу. Переносячи скорботи ми повинні втішатись адже ми знаємо, що скорботи мають тимчасивий характер і просто ніщо в порівнянні з тією славою, яка очікує нас в майбутньому, якщо ми зараз переносимо багато негараздів, смиряємо себе волі Божій, переносимо все ради Імені Його то в майбутньому будемо і співучасниками слави Його. «Люта зима но сладок рай» (Стихир.самоглас. глас 2.твор. И. Монаха).
Дорогі браття та сестри, сьогодні в нас особливий день, адже ми вшановуємо пам`ять святих які просіяли своїм подвигом на нашій Волинській землі. Ці подвижники трудячись в той чи інший час своїми трудами показали для нас, як потрібно проводити своє життя щоб наслідувати Царство Небесне. Так, зараз вони святі і славословлять Господа перед престолом слави, але ж вони також жили на землі як і ми, і кожен в свій час пройшов свою скорботну дорогу. Найближчими прикладами для наслідування нам являються преподобні Іов та Амфілохій Почаївські. О, скільки горя та скорбот довелося перенести Іову, скільки нападків зі сторони Андрія Фірлея він мусив терпіти. Довелося пройти випробування і в часи унії, але ж допомогою Божою він зміг перебороти все і досягнути вічного життя, адже знав: «претерпевый же до конца спасется» (Мф.24:13). Інший великий подвижник наших земель, старець Амфілохій, скільки на його долю випало скорбот та неправд. Був змушений терпів навіть побої від рідних людей, а скільки образ, наклепів, обманів зі сторони Радянської влади.. Їх просто не зчислити. Але він ніколи не відповів злом на зло, люди які його проклинали, ображали згодом просили в нього допомоги і він не відмовляв. Готовий в будь-яку хвилину допомогти, віддати себе на користь іншим забувши про свої скорботи. Ми щасливі маючи таких небесних заступників та молитвеників за нас.
В кого ж в житті не має скорбот? Ви мали можливість звернути увагу, що такі люди зазвичай далеко відстоять від Бога. Ворог роду людського спеціально нашіптує людям, що скорбот потрібно уникати, боятись їх, втікати від них… Ніби вони приносять в життя лише безлад та розруху. Але ж бачимо, що людина яка безпечно проводить своє життя стикаючись з скорботами не знає, що робити і як пержити ці часи. І от коли не знаходиться способів подолання мають небезпеку впати в дві крайнощі. Або вона і далі тікає від самої себе і губить своє життя в страстях та пороках і впадає в ще гірше положення. Або ж не зумівши справитись з трапившимися скорботами впадає у відчай і може дійти до ще катастрофічних наслідків.
В кого з нас дорогі християни не має своїх «Наїнських воріт» , де так же невтішно плачемо як бідна вдова.Хто з нас вільний від скорбот та не потребує втіхи? Сьогодні ми можемо втратити когось з близьких нам людей, а завтра вже інше яке небудь горе підкрадається до нас, і була б наша біда, якби в цьому житті ми були самотніми перед лицем негараздів. Але ж ні! Тоді в Палестині Господь видимо перебував серед людей, проповідував, зцілював хворих, воскрешав мертвих, подавав втіху печальним, а тут, навіть зараз серед нас Він перебуває невидимо і продовжує нести Свою проповідь виконання Ним же даної втішної обіцянки «Я с вами во все дни до скончания века» (Мф. 28.20). Він бачить наші біди та печалі, чує всі наші гіркі вздохи, рахує всі наші сльози, і особливо близький до Він до всіх страждальців; і чим гостріше скорботи вражають наше серце, тим швидше Його милостивий погляд падає на нас, роздавлених та пригнічених горем. Хто з нас не відчував полегшення і душевного спокою після гарячої молитви, на яку змушували нас якісь певні великі негаразд? Хто, поуважніше приглядуючись до свого життя, не переконувався, що є вища, таємнича десниця Божа, яка іноді так неочікувано допомагає нам, так неочікувано виводить нас із найскладніших обставин життя?
Ми чули в Євангельскій історії сьогоднішнього дня, як зустрілось милосердя Боже з скорботами людськими, ці зустрічі повторюються завжди і всюди. Скорботи розсіяні по всім дорогам нашим на землі, а любов Божа горить до нас сонцем і ллє своє світло туди, де темно, сумно, та скорботно. А щоб проникало це світло в наше серце, потрібно з любов`ю та вірою звертатись до джерела цього світла – Господа Іісуса Христа – і носити завжди в душі Його слова любові та втіхи: «Приидите ко мне вси труждающиися и обременении, и Аз упокою вы. Возьмите иго Мое на себе и научитеся от Мене, яко кроток есьм и смирен сердцем: и обрящете покой душам вашим: иго бо мое благо, и бремя мое легко есть. (Мф. 11:28-30)
Гвоздь Вадим
ДРУГИЕ ПРОПОВЕДИ
|
Святые отцы о спасении
Когда припадаешь пред Богом в молитве, будь, в помысле твоем, как муравей, как земные гады, как червячок, как лепечущее дитя. Не скажи пред Ним чего-нибудь разумного: младенческим образом мыслей приблизься к Богу. Преподобный Исаак Сирин |