Проповідь на 2-гу неділю Великого посту

Во ім'я Отця і Сина, і Святого Духа!

 «Ныне время благоприятное, ныне день спасения…» Такими словами Свята Мати Церква оспівує Великий піст, переживаючи котрий, вона готує нас різними подіями і пропонує нам вшанування пам"яті особливих святих, беручи приклад з котрих, ми достойно зможемо зустріти Великий День Світлого Христового Воскресіння. Не виключенням є і сьогоднішній воскресний день, коли ми вшановуємо пам'ять святителя Григорія Палами, архієпископа Фессалонікійського, як вселенського захисника православія та подвижника-ісіхаста. Його життя сповнене скорбот, переживання і в той же час радості, через несправедливі наклепи та засудження за ім"я Христове, котрі він переносив як справжній воїн Царя Небесного, завжди уповаючи на Божу допомогу та перебуваючи у непрестанній молитві. Особистістю і діяльністю святителя Григорія Церква хоче підтримати нашу ревність у неослабному слідуванні за Богом, таку ревність, яку проявив сам святитель у боротьбі за істинність та чистоту віри з єретиком Варлаамом.

 Володіючи обширними і глибокими знаннями Святого Письма, він показує всім і кожному, що вчення про Фаворське нетварне світло, яке осяяло апостолів під час Преображення Господнього і котрого сподобляються афонські подвижники, повністю згідне з духом Євангелія. Навіть полон не сколихнув ревнителя православної віри, яку святитель проповідував невтомно. Вблагодарність за такі апостольські труди, котрі принесли мир Церкві йогоназвали «сином Божественного світла» і за це його ім"я прикрашає сьогоднішній воскресний день. Його пам"ять для нас повчальна, щоб ми, зберігаючи в думках древній приклад, не дозволяли собі захоплюватися легковажними судженнями про життя подвижників, про святий піст. Осуджуючи монахів, священиків чи своїх ближніх, ми втрачаємо мир і спокій душі, забуваючи за себе і не просимо Божої допомоги звільнитися від цієї пагубної звички, адже Господь тільки чекає, коли ми станемо до Нього молитись, коли станемо шукати Його допомоги і подасть більшеЮ ніж ми просимо. Але щоб наша молитва швидше доходила до Бога і умилостивляла Його, часто ми звертаємося до святих, котрі являються нашими ходатаями перед Богом, звертаємось до тих святих, котрі нам дорогі і близькі.

 Велика частина людей не знають багатьох святих, невідомим для них є і святитель Григорій Палама, котрий проживав і трудився у Греції. Проте, всім нам відомі наші святі співвітчизники, серед великого сонму котрих і собор преподобних Отців Києво-Печерських, пам"ять яких також сьогодні вшановує наша Церква. Ці святі, мощі котрих почивають і до сьогоднішнього дня в Києво-Печерській Лаврі, були різні за вподобаннями, несли різне послушання і подвиг, навіть від святителя Григорія Палами їх відділяють століття, мова, звичаї, обряди але об"єднує їх всіх одне – жива віра в Бога і стремління всією душею та всім розумом до свого Творця у Царство Боже. Об'єднує їх і те, що вони несли свій подвиг без ропоту, повністю поклавшись на Бога та Йогосвяту волю.

 Ті, кому ненависна Православна Церква, кого вона облічає тільки одним своїм існуванням, стараються різними способами відвернути нас від неї, від її святинь. Вони видумують різні наклепи навіть на святих, говорять, що ми бальзамуємо та муміфікуємо їхні тіла і видаємо їх за мощі. Але ми з вами знаємо, що це далеко не так. Мощі наших святих завжди відкриті для поклоніння і кожен може переконатися на власні очі у їхній справжності і чудодійній допомозі.

 Був такий випадок під час Другої Світової війни. Київ вже був окупований німцями і Київська Лаврв на той час була вже закрита радянською владою. Один німецький офіцер захотів побачити відомі на весь світ печери Київської Лаври. Йому знайшли одного монаха і він відкривши печери, проводив німців, показуючи мощі святих угодників. Офіцер наказав зупинитися біля мощей одного із преподобних і запитав монаха: «Що таке мощі і нетліне тіло?» - адже він цього не розумів. Монах розказав, що людина, котра веде благочестиве християнське життя наповнене ще якимось особистим подвигом, вже тут на землі сподобляється благодатних дарів Святого Духа, а після смерті навіть тіло залишається непошкоджене тлінням. Офіцер здивувався і наказав щоб монах відкрив кришку раки, в якій були нетлінні мощі преподобного отця. Він дивився на руки преподобного, торкався до них, а потім вихопив револьвер і вдарив рукояткою по руці святого. І тут Бог показав велике чудо: із руки преподобного потекла кров(мощам на той час було близько 800 років) і німці налякані втекли із печер. Але на цьому чудо не закінчилось: з того часу пройшло вже більше 70 років, а струйки крові засохли, рана не загноїлася і навіть затягнулася. Таке велике чудо показав Бог у ті важкі часи, щоб підтримати віруючий народ. Це чудо та інші безчисленні чудеса всіх печерських отців підкріплюють нас на поприщі Великого посту, щоб не униваючи ми з душевним оптимізмом проводили ці спасительні дні. Як в Хрестопоклонну неділю виноситься Животворящий Хрест для підтримання наших душевних сил, так само невипадково було встановлено святкувати Собор Києво-Печерських отців у другу неділю Великого посту. Вони своїми нетлінними мощами є для нас тими маяками у водах життєвого бурхливого моря, котрі ведуть нас до тихої пристаніЦарства Небесного. Тож будемо частіше звертатися до них і просити їхньої допомоги, особливо у ці спасительні для нас дні: «Преподобні Отці наші Печерські моліть Бога за нас!». Амінь.

Шекмар Валентин