Новости семинарской жизни

07.11.2015. Семінарський хор взяв участь у святкуванні ікони Божої Матері у Кременці

01.11.2015. Почаївську семінарію відвідав хор Свято-Успенської Києво–Печерської Лаври

23.10.2015. Почаївська семінарія звершила богослужiння в день пам'яті Всіх Волинських Святих

02.10.2015. Престольне свято на честь святих мучениць – Віри, Надії та Любовіі матері їх Софії

14.09.2015. В Почаївській семінарії звершили акафіст Іісусу Сладчайшему

10.09.2015. В Почаївській семінарії відсвяткували день пам'яті преподобного Іова Почаївського

31.08.2015. Відбулося засідання педагогічної ради Почаївської Духовної Семінарії

26.08.2015. Вступні іспити до Почаївської духовної семінарії

20.08.2015. Освячення храму в Чернівецько-Буковинській єпархії

02.06.2015. В Почаївській семінарії відбувся 22-й випуск

25.05.2015. В Почаївській Семінарії відбувся захист дипломних робіт

25.05.2015. Почаївську семінарію відвідав хор із м. Хмельницький

12.05.2015. В Почаївській семінарії вшанували пам'ять преп. Амфілохія

08.05.2015. В Почаївській семінарії почалися екзамени

Проповідь на тему: «Приклад життя і терпіння»

Во ім'я Отця і Сина, і Святого Духа!

 Дорогі браття і сестри, сьогодні за Богослужінням ми слухали причту про сіяча. Господь наш Іісус Христос, навчаючи народ, сказав їм причту: «Вийшов сіяч сіяти. Хто цей сіяч»? Це сам син Божий, який по безмірній любові до людства воплотився нашого ради спасіння. Насіння, яке Він сіе, - це слово Його, Його вчення про покаяння і духовне совершенство. Господь кидае свое насіння скрізь, учить всіх людей, але люди по різному сприймають Його Слова.

 Після Іісуса Христа сіячами слова Божого були апостоли, їхні учні єпископи і священики. До проповіді Слова Божого також покликані всі православні християни.Щоб проповідувати Слово Боже не обов'язково говорити розумні слова перед людьми. Кожен з нас, православних християн має змогу проповідувати Слово Боже своїми вчинками. В євангелії Господь говорить: «Ви есте свет міра»(Мф. 5;14) – тобто ми з вами, браття та сестри, зобов'язані бути світлом благочестивого християнського життя, і не служити соблазном для інших. Також Ап. Петро в своему соборному посланні говорить: «Жінки, будьте покірні своїм чоловікам, щоб святістю свого життя привести їх до Христа, якщо вони не приймають евангельської проповіді».

 Краще зрозуміти ці слова нам допоможе наступна розповідь. Один хлопець жив не християнським життям, влюбився в дівчину, яка жила духовним життям. Щоб дівчина відповідала йому взаємністю, він також старався вести духовне життя. Вони одружились, але пройшли роки і повернувся назад до гріховного життя. У них були дорослі діти, які навчались. Але не дивлячись ні на що, цей чоловік продовжував жити розпутно! Він заробляв багато грошей, але майже всі тратив на своє гріховне життя. Праця нещасної дружини утримувала їх сім'ю від краху, своїми порадами вона допомагала дітям устояти на вірному шляху. Вона не осуждала батька, щоб діти не почали відчувати до нього неприязнь, і не отримали душевну травму але і прикривала його гріх , щоб вони не соблазнилися тим способом життя, яке він вів. Коли він приходив пізно додому вночі, вона говорила, що в нього багато роботи. Це продовжувалось декілька років. Одного разу, він швидко їхав на машині і попав в аварію, отримаю важкі травми. Його відвезли в лікарню і лікарі, зробивши все можливе, відправили його додому. Він став калікою. Ніхто його не провідував, з тих, з ким він дружив. Однак, добра жінка турботливо доглядала за ним, не згадуючи нічого йому, з минулого гріховного життя. Він цим вражений і зворушений. Це його змінило духовно. Він щиро покаявся, попросив покликати священика, посповідався і декілька років пожив по християнський і помер.

 Після його смерті, діти жили дуже дружно, тому що вони, перейняли від своєї матері добрі якості. Ця жінка – мати героїня. Для того щоб зберегти сім'ю, вона випила гірку чашу сама, і своїм прикладом життя спасла свого чоловіка, і сама заробила небесну нагороду.

 І таких прикладів є багато. З цього бачимо, що найбільш впливова проповідь – це власний приклад терпіння скорбот, коли людина по заклику самого спасителя терпінням спасає свою душу. Це означає, що якщо нас постигає якась скорбота, ми маємо розуміти, що це може посилатись нам за гріхи, і треба смірятися, переносити це, і тоді в нас буде вироблятися терпіння. Ми повинні і в радості і в горі, завжди дякувати Богу, як це робили святі. Останні слова св. Іоанна Златоуста, який пережив багато страждань були «Слава Богу за все». Але багато людей нарікають: «За що це мені посилаються біди? Я нічого поганого не робив». Але Господь знає що і коли нам корисно дати, нам потрібно тільки безропотно терпіти, підкоряючись промислу Божому.

 Буває також що людина відійшла від церкви, не молиться, не дякує Богу за його милості, живе благополучно, і забуває про свого Творця, який це все їй дав. Бо дуже часто, коли в нас все добре, ми забуваємо про Бога, як говорять в народі: «Поки грім не гримне, чоловік не перехреститься». І коли знову постигне нас скорбота, ми як не послушні діти, знову спішимо до храму, до Бога. І Господь, як люблячий батько, який хоче всім спастися приймає нас і прощає наші гріхи.

 Отже будемо молити Господа, щоб допоміг нам претерпіти добрим образом всі скорботи, які попускаються нам всеблагим Божим Промислом для спасіння нашого і блаженства в вічності. І пройшовши поприще земного короткого життя, сподобитися життя вічного у Царстві Небесному, Амінь.

Лунгул Iлля

ДРУГИЕ ПРОПОВЕДИ

Святые отцы о спасении

Когда припадаешь пред Богом в молитве, будь, в помысле твоем, как муравей, как земные гады, как червячок, как лепечущее дитя. Не скажи пред Ним чего-нибудь разумного: младенческим образом мыслей приблизься к Богу.

Преподобный Исаак Сирин