Притча про багача і Лазаря

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

 Кожна людина, дорогі браття і сестри, яка приходить в цей світ, задається питанням:«для чого вона живе?». І кожен по своєму відповідає. Але для православного християнина відповідь повинна бути твердою: що ми повинні жити для того , щоб покаятися і очиститися від гріхів і наслідувати життя вічне.

 І сьогодні за Божественною літургією, ми з вами слухали святе Євангеліє, в якому розповідалася притча про багача і Лазаря. Кожного разу, коли ми слухаємо притчі, ми думаємо про них чи вони підходять до нас чи не підходять. Але кожна з них особисто відноситься до нас, а особливо сьогоднішня.

 В притчі розповідається слідуюче: « Жив один чоловік який був дуже багатий. Кожного дня він одягався в порфіру і вісон. Порфіра і вісон це древня одежа, яка майже рівнялася до золота і була дуже дорогим одягом. І цей чоловік їв, пив і веселився щодня. Живучи багато він не вірив в Бога. Жив по своєму, що хотів то і робив. Поряд з ним, біля його дому, жив чоловік, як каже Євангеліє, якого звали Лазар. Сам він був бідний, знедолений і навіть не мав куска хліба. Цей Лазар постійно просив, а в багача, настільки було черстве серце, що він ніколи не дав йому навіть куска хліба. Тіло лазаря було покрите гнійними ранами, він лежав при вході і був радий крихтам хліба, які падали зі столу багача і за це благодарив Бога. Через деякий час прийшла смерть і до багача і до бідного Лазаря. За святе багатостраждальне життя Господь вселив Лазаря на лоно Авраамове, а багач, який прожив грішне життя, унаслідував вічні муки. І коли він, будучи в пеклі, підняв свої очі то побачив на лоні Авраамовім, де були всі праведники, цього Лазаря, якого бачив щодня біля свого дому. Тоді багач звертається з проханням до Авраама:«Аврааме скажи Лазарю, хай він намочить кінець свого пальця в воді і подасть мені хоч омочити мої уста». З цього ми бачимо як мучаться грішники в пеклі, вони хочуть хоч крапельку води і ніхто їм не подає. І на відповідь багачу Авраам сказав, що між пеклом і лоном Авраама дуже велика прірва і тому вже не можливо перейти ні з лона Авраамового в пекло ні з пекла на лоно Авраамове. І тоді багач просить Авраама за своїх братів: « Аврааме, прошу тебе, пошли Лазаря, а бо когось із мертвих до моїх братів щоб хоч вони увірували і не жили так як я. За своє грішне життя я буду тут мучитися вічно, а вони хоч хай схаменуться». Авраам відповідає, що вони мають Закон і пророків і все прекрасно знають і що навіть якщо хтось із мертвих воскресне вони цьому не повірять. І дійсно, дорогі браття та сестри, подивимося з історії Церкви. Що багато людей бачили воскресіння чотиридневного Лазаря, бачили як Господь наш Іісус Христос не одноразово зціляв і воскрешав мертвих, але багато з них не увірували. І так само каже Авраам багачу, що і якщо хтось воскресне вони не повірять.

 З цього змісту ми бачимо, яке відношення має до нас ця притча? Найперше ця притча нам розповідає і вчить про загробне життя. Що ми на цій землі тимчасові гості, а в майбутньому загробному життю є, або вічна радість, або вічні муки. Також притча вчить нас, що смерті ніхто не може уникнути, втекти від неї, обминути її, вона приходить і до багатого і до бідного, і всім прийдеться померти і предстати перед судом Божим. Як бачимо, лазар страждав, терпів і отримав життя вічне, а багач був посланий на вічні нестерпні муки. І зразу постає питання для нас: як ми повинні жити, щоб Господь вселив нас разом з Лазарем, а не щоб ми були осудженні як цей багач. Саме перше Церква вчить нас заповідям Божим, що шість днів ми повинні працювати, а сьомий день посвятити Богові, тобто неділю і в великі свята ми повинні бути в храмі Божому, повинні молитися і благодарити Бога за все що він посилає по Своїй великій милості в нашому житті. Якщо ми будемо не просто приходити в храм Божий, а жити храмом. Молитися, жити з Богом, тоді Господь нам допоможе у всьому. На превеликий жаль багато людей йдуть в храм раз чи декілька разів в рік. «От прийшов Великий піст піду в храм до причастя, бо всі йдуть…» Ні! Це не так потрібно ходити, не тільки у Великий піст, а й на протязі всього року. Тому що коли людина ходить кожну неділю в церкву, вона чує святе благовістя і хоч по трішки, але старається працювати над собою і бути кращою. Якщо людина живе по заповідям Божим то Господь допоможе прожити їй це життя і коли вона предстане на суд Божий, Господь допоможе їй унаслідувати життя вічне. А коли людина хоч була православною, але в храм ходила раз чи декілька разів в рік, бо батьки сказали, а в храмі їй нецікаво, стоїть лише думаючи коли ж то закінчиться вже служба, то хоч Господь б і вселив таку людину по милості в рай, але чи б було їй там добре, якщо вона звикла жити тільки гріховним життям, а в раю постійна молитва, постійне служіння Богові. І коли людина під час свого життя не хотіла ходити в храм Божий, то постає питання чи буде вона мати участь в вічному блаженному житті. Ми не знаємо коли Господь нас призове, але коли помремо, то всім прийдеться дати відповідь за прожите життя.

 Тому, дорогі браття і сестри, хай ця притча, яку ми слухали за божественною літургією, послужить нам наглядним прикладом того, що смерть приходить в любу хвилинну нашого життя, і до бідних і до багатих. І не одному з нас не дано знати коли вона прийде і до нас. І тому, як вчить нас Євангеліє, що ми повинні бути завжди готові, щоб перед Господом дати достойну відповідь за прожите життя. Ті слова, з якими Господь звертається до нас, хай завжди будуть в наших серцях. Господь звертається до нас через святе Євангеліє: «Бдите и молитеся, ибо не весте ни дня, ни часа, в оньже Сын Человеческий приидет…». Тому стараймося бути готовими до зустрічі з Христом, щоб дати достойну відповідь за наше прожите життя. Амінь!

 ієрей Віталій Гнатюк