Пам’ять Сави Освященного

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

 В житії преподобного Сави Освященного, пам’ять якого в сьогоднішній день звершує Свята Православна Церква, ми знаходимо дуже повчальне оповідання. Преподобний подвизався у Палестинській пустелі, де, як і в кожній пустелі, була проблема з їжею. Преподобному доводилося ходити по пустині і збирати їстівні корінці. Одного разу під час своєї подорожі преподобний побачив чотирьох розбійників,що помирали від голоду. Преподобний пожалів нещасних, і віддає їм корінці. І ось, в подяку за своє спасіння,розбійники при кожній можливості, старалися принести в монастир хліб та інші продукти . Роздумуючи над цим, преподобний Сава сказав: «О горе нам, християнам! Ці нещасні розбійники за незначну допомогу ,завжди вдячні мені. А ось ми християни, за те, що Господь кожен день проявляє нам свої милості, буваємо часто невдячними».

 Дорогі браття і сестри, приклад вдячності, і на скільки вдячність потрібна в нашому духовному житті, ми бачимо із сьогоднішнього воскресного Євангелія . Господь зцілив десять чоловік, а вдячним Богу був тільки один. На жаль, це часто трапляється у нашому повсякденному житті. Просити ми всі вміємо . Коли ми просимо, часто буває, що ми прямо кричимо, ми змушуємо, щоб Господь допоміг нам, як і кричали ці прокажені. Господь почув і допоміг їм. Але вдячність із десяти проявив тільки один. Коли просити – ми просимо, а коли подякувати – в нас якось і слова не в’яжуться і не складаються обставини. Ми завжди повинні пам’ятати, що подяка не потрібна Богу, ця подяка потрібна нам самим . Коли ми дякуємо, ми згадуємо любов і піклування Боже. Ці думки, очищають наш розум і заставляють задуматися над основною ціллю життя, відхилити все другорядне і зрозуміти, що Бог є основою всього.

 Хтось може сказати:»А за що дякувати?»Один священик опікувався лікарнею для душевно хворих. Він постійно приходив, допомагав цим нещасним людям. Але одного разу хворий, якому прийшло просвітлення, сказав йому: «Батюшка, а чи ви дякували Богу за те, що у вас здоровий глузд?».Батюшка був здивований. Він ніколи не задумувався над тим, що за те,що ми думаємо, розуміємо, треба дякувати. От тільки тут, в лікарні, де побачив безліч хворих, які не можуть здорово думати і сприймати все, що їх оточує, він зрозумів, що і це є дар Божий.Коли людина попадає в лікарню, особливо онкологічну, і бачить,важких хворих, вона починає дякувати Богу за здоров’я.

 Якщо відкрити сторінки Старого Заповіту, то бачимо, що Господь своєю вказівкою встановив подячну жертву. Чому так сталося? Тому що єврейський народ, одержуючи безліч благодіянь Божих, часто забував, що за все потрібно дякувати. І Господь встановив навіть спеціальне свято, яке тривало сім днів, і в якому євреям потрібно було прославляти Бога, дякувати за всі благодіяння, які Господь проявляв до них.

 Часто і ми, дорогі браття та сестри, забуваємо, що за все потрібно дякувати. За кожен крок нашого життя, за те, що ми маємо і за те, що не маємо. Один проповідник сказав, що я дякую Богу за те, що він дав мені і тричі дякую за те, що Господь не подав мені. Чому він так говорив? Тому, що буває, ми просимо не те, що нам на користь. Якщо б Господь і вислухав наші прохання, то це б могло принести шкоду як нашому життю, так і нашій душі.

 Один місіонер, ще в давні часи проповідував у бразильських джунглях. Він був здивований, що у лексиконі цих людей немає слова «дякую». Коли цій людині хтось щось дає, або робить щось потрібне, то ці люди відповідають: «так, я цього хотів, так, мені це потрібно». Хотілося б, дорогі браття та сестри, щоб наше відношення до Бога не було як у «бразильських джунглях», Коли ми виховуємо наших дітей, в перших словах, крім «батько і мати», ми стараємось дитинку навчити, щоб вона казала «дякую». Якщо дитинку маленьку ми повчаємо цьому, то, звичайно,дорослій людині не буде ніякого оправдання за невдячність.

 Повернемось знову до Старого Заповіту .У всесвітньому потопі загинуло все людство , загинуло все, крім того, що знаходилось в ковчезі. Після виходу з ковчега Ною в першу чергу,треба було збудувати будинок та все необхідне для життя. Але бачимо, що Ной виходить із своїм сімейством і будує жертовник, на якому приносить подячну жертву Богу . За що Господь благословив його і все сімейство . Тому дорогі браття та сестри, будемо і ми в нашому житті вдячними Богу за все . Бо кожний крок нашого життя, кожний наший подих – це є милість Божа до нас. Сьогоднішній євангельський самарянин після подяки почув від Господа:«Встань! Віра твоя спасла тебе». Це особливі слова, свідчать,що самарянин крім тілесного одужання одержав ще одужання духовне. Господь якби іншими словами сказав, за те, що ти вдячний, я не тільки твоє тіло зціляю, але і твою душу поставляю на шлях, що веде до спасіння. Тому, дай Бог, щоб і ми з вами через вдячність ішли шляхом спасіння і , сподобившись милості Божої, вічно прославляли нашого Творця в Царстві Небесному. Амінь.

Протоіерей Василь Горюк