ІСТОРІЯ ПОЧАЇВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ СЕМІНАРІЇ
Одним з перших сіячів просвіти і добродєтєлі на Почаївській землі був преподобний Іов. Слава про нього розповсюджувалася по всій Галичині і Волині. В Угорницький монастир де він починав свій монашеський подвиг, стікалася велика кількість людей, що бажали почути духовні настанови від Преподобного. Про благочестиве життя світильника благочестя почув відомий ревнитель Православія Західного краю Костянтин Острожський і Дубенський. Цей видатний діяч на ниві церковній піклувався про зміцнення православних монастирів, як осередків духовної просвіти і християнського благочестія. Православна церква на Заході Русі перебувала у занепаді. Православний люд в свої сіті заманювали католики і протестанти, які на той час знаходилися в кращому стані. Самим небезпечним злом з якого і витікали всі безпорядки і нещастя Західно-Руської Церкви, це був упадок духовної просвіти, не було проповідників, вчителів, наступив голод слухання слова Божого, наступило відступлення від віри і закону. Князь Острозький докоряв ієрархів в тому, що не відкриваються школи, типографії, в той час, коли все це є у іновірців. І ось бажаючи підняти рівень духовної просвіти, Костянтин Острозький звернув свою увагу на монастирі, що знаходилися у його володіннях, бажаючи щоб саме вони стали розсадниками просвіти, і підняти їх та протиставити протестанським общинам та католицьким чернечим орденам. Головна задача монастирської духовної просвіти полягала в тому, щоб виховати цільну внутрішню людину. Виробити в ній певне співвідношення між словом, почуттям і ділом, зробити цю людину непохитную проти спокуси іновір’я та єресей. Цій цілі найбільше всього відповідало богоугодне житіє преподобного Іова, котрий любив і книжне читання, і старався втілити в своє життя ідеали древнього монашеського життя. По тій причині князь Острозький усердно просив Угорницького ігумена, щоб останній відпустив преподобного Іова “показати образ працелюбного і богоугодного житія інокам в монастир Чесного і Животворящого Хреста Господнього на острові Дубенському”.
В скорому часі преподобний Іов був вибраний братією в ігумена, і керував монастирем більше 20 років. За цей час ігумен підняв монастир в духовно-моральному плані на ступінь кращих монастирів, тієї місцевості, охороняючи своєю молитвою і трудами Православіє від його ворогів. Користуючись підтримкою князя, Іов піклувався про розповсюдження книг серед народу. Для цього в монастирі отримувалися вмілі перекладачі і переписчики. І часто ігумен займався цією справою, справедливо вважаючи, що ці книги в той час були єдиною опорою для православних проти латино-польських зазіхань. Писав ревносний ігумен і проти єретиків та сектантів. Все це преумножило славу преподобного, але разом з тим знайшло йому і ворогів в лиці іновірців. Таке життя тяготило святого. Не того він шукав ідучи в монастир. Душа бажала усамітнення. І знайшов він його на овіяній чудесами почаївській горі. Цільбоносна стопа, чудотворна ікона Богородиці, Божа благодать, печери – все те, що шукала душа великого молитвенника. Почаївська братія полюбила овіяного смиренням, постом і молитвою, трудолюбивого інока, і вибирає його своїм ігуменом. І ось подвижник, що шукав усамітнення знов стає пастирем душ. Так угодно було Богу, щоб на Західній Русі засіяв на віки великий святий. Волинь у той час знаходилася у руках поляків. Вони притісняли православних, хитрістю переводили їх в латинство, хоча інколи до часу дозволяли додержуватися православного обряду, але при тому підпорядковуватися папі римському. Ігумен ясно бачив пагубність для православного люду видуману поляками унію. На православному соборі в Києві разом з іншими достойними пастирями він приносив клятву на мощах Києво-Печерських угодників “в вере отеческой Православной крепко и неизменно стояти и об отступлении никогда не помышляти”. Ця присяга була завітом його подальшого життя. Преподобний Іов відкрито словом усним і письмовим облічав латинян за їх заблудження, наставляв народ залишатися в вірі Православній. За це йому приходилось терпіти від латинян.
І чим сильніше нападали вороги-іновірці, тим невідступніше стояв Преподобний на сторожі монастиря, збільшуючи матеріальний і духовний його стан. Своїми проповідями і праведним життям він повчав єдиному – шукати Царства Божого і правди Його. Відчуваючи в ньому благодатну силу тягнулися до нього як прості люди так і вельможі.
То був мудрий, з небаченою силою волі муж. Непохитні переконання, твердиня віри і духу залишив нам як заповідь Господню – боротися за істину, за чистоту віри, не сходити з вибраного шляху. І навіть той факт, що на даний час Почаївська Лавра процвітає, наша семінарія вже святкує свій 10-річний юбілей, нові пастирі виходять в світ з багажом богословських знань та укріплені для духовної боротьби з злом цього світу, є доказом того, що преподобний поряд, він молиться і піклується про нас. Духовна просвіта в обителі Почаївській не припинялася в усі часи її існування, але духовна школа з’явилася тут тільки у ХХ столітті. Перед тим, як розповісти про історію її становлення, необхідно згадати про ті духовно-просвітницькі центри, наслідницею яких є Почаївська Духовна Семінарія.
Після третього поділу Польщі у 1795 році, Волинь відійшла до Російської імперії. Тоді ж, старанням першого Волинського єпископа Варлаама було засновано у 1796 році в місті Острозі Волинську Духовну Семінарію і при ній руську школу, яка мала за ціль підготовку кандидатів у священство для вільних парафій, які перейшли з унії в Православ’я. В Семінарії викладання проводилося на латинській мові, а в школі - на російській. Після пожежі, яка знищила усі будівлі Семінарії (колишнього Острозького Прео-браженського монастиря), її було переведено в 1825 році в місто Аннополь Острізького уїзду, а згодом і в м. Кременець. Це була одна з найбільших Семінарій за кількістю вихованців. В ній навчалося близько 600 учнів. Штат вихователів та викладачів складав 24 особи. З 1836 року її було розміщено в будинках колишнього польського ліцею, який був закритий за участь в польському повстанні і викуплений у графа Чацького духовно-учбовим відомством за 200 тисяч царських рублів асигнаціями. Тут Волинська Духовна Семінарія знаходилася майже до 1902 року, коли її було переведено у місто Житомир. В 1855 році у Волинській Кременецькій Семінарії був відкритий Місіонерський Відділ. За час свого перебування неподалік від Почаєва у місті Кременці Семінарія мала з Почаївською Лаврою дуже тісні зв’язки. Приміщення у 20-х роках Митрополитом Варшавським Діонісієм були передані на вимогу польської влади Міністерству Народної Освіти Польщі, хоча на них і були документи.
В Лаврі довгий час (1920-1932 рр.) намісником був архімандрит Дамаскін - освічений, обдарований чернець, здібний організатор, художник, прекрасний проповідник. При ньому Лавра досягла свого найбільшого розквіту, було організовано величний хор, під час служби всі хористи, зодягнені в кунтуші старовинного покрою, чудово виконували піснеспіви переважно Києво-Печерського наспіву. В цей час, у І925 році в Почаївській Лаврі було відкрито Монашеську школу з 3-х річним навчанням для насельників Лаври, яка проіснувала до 1934 року. У цьому ж році школу було перетворено в “Православну Іночесько-Богословську школу імені преподобного Іова Почаївського при Свято-Успенській Почаївській Лаврі”. Митрополит Діонісій (Валендинський), який був ініціатором заснування цієї школи, говорив, що “ввиду значительного стечения православного народа в праздничные дни в Почаев необходимо, чтобы пребывающие в храме имели возможность вознести молитву, могли бы слышать живое слово пастыря духовного о правде и вере Христовой. Для сей цели необходимо богословские науки поставить в школе на возможно высоком уровне. Изучение светских наук, расширяя умственный кругозор учащихся, способствует к более интенсивному восприятию наук богословских”.В Іночесько-Богословській школі навчання було розраховано на 6 років, освіту одержували ченці, іноки та послушники.
У Лавру влітку приїжджало багато різних наукових і шкільних екскурсій. Ці обставини ще більше змушували подбати, щоб відвідувачі виносили приємне враження від монахів обителі, бачачи їх духовний розвиток і освіченість. Очолював іночеську школу намісник Лаври архімандрит Дамаскін (Малюта). Замісником його був архімандрит Веніамін (Новіцький) – благочестивий, освічений монах, який блискуче закінчив Богословський факультет у Варшаві. Перші 2 роки присвячувалися вивченню наук загальноосвітніх, а останні 4 - вивченню наук богословських. Навчальний рік тривав 8 місяців – з 1 жовтня по 31 травня. Оскільки в школі вчилися в основному Лаврські монахи та послушники, які були зайняті послушаннями, то заняття в більшості проводились ввечері – в 6, 7 годині. Займалися в день по три години. На тиждень в кожному класі проходило 12 уроків. Кожен урок тривав 1 годину.Викладались наступні предмети: Священна історія Старого і Нового Завіту, коротка Церковна історія, Аскетика, Віровчення, Моральне богословіє, Патрологія (коротка), Викриття сектанства та унії, Історія Лаври і Польська мова. Викладання було поставлено добре, і так зацікавило монашеську братію, що 80-літні старці-ченці старанно ходили на заняття, черпаючи корисні та необхідні знання. Успішність була цілком задовільною, і через три роки, як свідчать історики, духовне навчання помітно вплинуло на братію обителі, вони стали більш освіченішими, деякі, навіть, виступали з проповідями в Лаврі. Серед випускників чернецької школи в Почаєві були і такі, які сподобилися єпископського сану (єп.Никодим +І948 р.).У 1939 році школа зробила перший свій випуск, встигла відсвяткувати своє 5-річчя, і була закрита польською владою.
Під час Великої Вітчизняної війни в Лаврі діяли пастирські курси для кандидатів у священство.Донині залишилися живими ще ті священики, які закінчили ці курси. Одними із випускників цієї школи є: настоятель Патріаршого Єлоховського собору у Москві протопресвітер Матвій Стаднюк родом з с. Залісці, Збаразького району, нинішній Ректор Волинської Духовної Семінарії протоїєрей Петро Влодек, покійний викладач Почаївської духовної школи Алтунін.Тісні духовні зв’язки мала з Почаївською Лаврою і Кременецька Духовна Семінарія (1918-1939), яка знаходилася в приміщенні теперішнього Краєзнавчого Музею.У Кременці в свій час, як вище було зазначено, була Духовна Семінарія, але в 1919 по дорозі з евакуації тут опинилася Холмська Духовна Семінарія, яку поляки не дозволяли перевезти у Холм. Таким чином, в Кременці на основі Холмської Семінарії було відроджено нову Духовну школу. Її ректором став протоієрей Алексій Громадський, в майбутньому єпископ Гродненський і Волинський. Потім ректором був протоієрей Петро Табінський, а після Табінського Семінарію очолив єпископ Симон (Івановський).Волинська парламентська група у сеймі підняла питання про відкриття у Кременці православного богословського ліцею. Архієпископ Алексій (Громадський) спеціально звернувся до міністра Сповідань Польщі, в митрополію у Варшаві, але польська влада робила все, щоб не допустити здійснення такого прагнення. Навпаки, вже у 1934-1935 рр. при-пинилися вступні іспити до 1-го класу, остаточно Кременецьку Духовну Семінарію було закрито у вересні 1939 року.
Тільки через багато років, при Почаївській Лаврі, в січні 1991 року в приміщенні колишнього лаврського готелю, який звільнили від музею атеїзму, відновили свою роботу пастирські курси, які у тому ж році були перетворені у Почаївське Духовне Училище з регентським класом.У 1992 році регентський клас було переведено у місто Кременець (де з 1902 року по 1915 рік на місці перенесеної у Житомир Волинської Духовної Семінарії існувало Волинське єпархіальне жіноче училище, а в 30-ті роки ХХ століття Православна дяківська школа). Духовне Училище постановою Священного Синоду Української Православної Церкви 1994 року одержало статус Семінарії. Ректором Семінарії був затверджений Преосвященнійший єпископ Почаєвський Феодор (Гаюн). У тому ж році, після закінчення курсу, із стін Семінарії вийшли перші 18 випускників.У 1997 році Преосвященнійший єпископ Феодор (Гаюн) очолив Каменець-Подільську кафедру, а ректором Почаївської Духовної Семінарії був призначений викладач Одеської Духовної Семінарії архімандрит Нафанаїл (Крикота). Постановою Священного Синоду Української Православної Церкви від 19 травня 1998 року був відкритий сектор заочного навчання при Почаївській Духовній Семінарії. В даний час у Семінарії на денному відділенні займається 180 чоловік, на заочному - 100 священнослужителів.
Священний Синод Української Православної Церкви на своєму засіданні 24 червня 2015 року розглянув рапорт Високопреосвященнішого Сергія, Митрополита Тернопільського і Кременецького про призначення йому вікарного єпископа. Згідно з рішенням Синоду вікарієм Тернопільської єпархії з титулом «єпископ Шумський» обрано ректора Почаївської духовної семінарії архімандрита Нафанаїла (Крикоту).
4 серпня в Свято-Успенській Почаївській Лаврі відбулося наречення в єпископа Шумського ректора Почаївської духовної семінарії архімандрита Нафанаїла (Крикоти). Чин наречення очолив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій у співслужінні архіпастирів Української Православної Церкви.
5 серпня в свято Почаївської ікони Божої Матері Предстоятель Української Православної Церкви звершив Літургію в Успенській Почаївській лаврі і очолив хіротонію архімандрита Нафанаїла (Крикота) в єпископа Шумського.
29 сiчня 2016 року Священний Синод призначив ректора Почаївської духовної семінарії єпископа Шумського Нафанаїла, вікарія Тернопільської єпархії бути вікарієм Волинської єпархії з титулом Камінь-Каширський. У зв'язку з цим єпископ Нафанаїл був звільнений від ректорських обов'язків.
На вакантну посаду ректора Почаївської духовної семінарії Синод обрав єпископа Серафима (Залізницького), призначивши його бути вікарієм Тернопільської єпархії із титулом Шумський (Журнал №10). Як повідомляв Інформаційний відділ УПЦ, 29 січня на території Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври відбулося чергове засідання Священного Синоду Української Православної Церкви – перше у поточному році.
Витяг iз журналу засiдання Священного Синоду УПЦ:
«У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія—
МАЛИ МІРКУВАННЯ про призначення Преосвященних.
УХВАЛИЛИ:
1. Єпископом Камінь-Каширським, вікарієм Волинської єпархії призначити Преосвященного єпископа Шумського Нафанаїла, звільнивши його з посад вікарія Тернопільської єпархії та ректора Почаївської духовної семінарії.
2. Єпископом Шумським, вікарієм Тернопільської єпархії, ректором Почаївської духовної семінарії призначити Преосвященного єпископа Серафима (Залізницького)».
Згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія від 25 вересня 2018 року «Преосвященним Івано-Франківським і Коломийським призначити єпископа Шумського Серафима, звільнивши його з посад вікарія Тернопільської єпархії та ректора Почаївської духовної семінарії» (Журнал № 33).
Також Священний Синод прийняв рішення про призначення «Преосвященного єпископа Іова (Смакоуза) єпископом Шумським, вікарієм Тернопільської єпархії та ректором Почаївської духовної семінарії» (Журнал № 34).
1 жовтня 2018 року в Почаївській духовній семінарії відбулася зустріч нового ректора семінарії — єпископа Іова (Смакоуза).